Homo Bulla – Людина як Мильна Бульбашка
3 мильних фігури-зліпки, встановлені на території арт-центру «Ізоляція» у Донецьку. 9 червня 2014 року скульптури були знищені бойовиками ДНР. Донецьк, 2012–2014.
Історія
Відсилки до інших проектів
«Homo Bulla – Людина як Мильна Бульбашка» – скульптурний триптих тіла Марії Куліковської, що був встановлений на території арт-центру «Ізоляція» влітку 2012 року. Скульптури стали мішенями для стрільби бойовиків, як і серія скульптур «Армія Клонів», та були знищені 9 червня 2014 року.
Скульптурні роботи «Homo Bulla – Людина як Мильна Бульбашка» стали початком роботи художниці з традицією vanitas. Образ мильної бульбашки художниця застосувала як аналогію до швидкоплинності людського існування. Марність буття, відображена у образах черепів, та безупинна швидкість висихання зірваних квітів з натюрмортів епохи бароко трансформуються у практиці Марії в мильні скульптури. Поміщені у відкритий простір на території «Ізоляції», фігури-зліпки трансформуються та деформуються через взаємодію з природним середовищем, що може призвести до їх повної деструкції*.
Декілька років потому, у своїй магістерській роботі, Марія напише: «Мою ідею зняття зліпків з тіла й створення скульптурних копій, відлитих у милі чи гіпсі, експонованих в публічних місцях, незахищених від вітру, дощу, снігу, спеки, я відродила зі старих образів традиції vanitas: Людина як мильна бульбашка – Пам'ятайте, що ви смертні. Моєю метою було нагадати собі та іншим, що людське тіло – це крихка й відкрита оболонка, яка може загинути в будь-яку хвилину. Крім того, я продовжила своє дослідження сприйняття глядачами оголеного жіночого тіла в навколишньому середовищі, оскільки тіло постійно деформується, страждає, старіє, ламається і вмирає від впливу природи. Але, майже непередбачувано, настала війна, яка розставила все на свої місця: «жінку» поневолили та знищили, мистецтво стало сферою вигнання, художників оголосили ворогами суспільства, а саме суспільство впало в ще більшу невизначеність у сірій прикордонній зоні між Сходом та Заходом. Протягом останніх п'яти років моє мистецтво намагається знайти та реалізувати своє місце у глобальному суспільстві, воно шукає ідентичність, вирішує національні та мовні питання, воно знаходиться у постійному пошуку свого дому і весь час допитує себе: «Хто я?». Ця нестабільність та мій постійний пошук певної трансформації безпосередньо відбився на моїй художній практиці».
* на основі тексту з виставки «Від акції до перформативної скульптури: Марія Куліковська» у Щербенко Арт Центрі, 2020.
Скульптурні роботи «Homo Bulla – Людина як Мильна Бульбашка» стали початком роботи художниці з традицією vanitas. Образ мильної бульбашки художниця застосувала як аналогію до швидкоплинності людського існування. Марність буття, відображена у образах черепів, та безупинна швидкість висихання зірваних квітів з натюрмортів епохи бароко трансформуються у практиці Марії в мильні скульптури. Поміщені у відкритий простір на території «Ізоляції», фігури-зліпки трансформуються та деформуються через взаємодію з природним середовищем, що може призвести до їх повної деструкції*.
Декілька років потому, у своїй магістерській роботі, Марія напише: «Мою ідею зняття зліпків з тіла й створення скульптурних копій, відлитих у милі чи гіпсі, експонованих в публічних місцях, незахищених від вітру, дощу, снігу, спеки, я відродила зі старих образів традиції vanitas: Людина як мильна бульбашка – Пам'ятайте, що ви смертні. Моєю метою було нагадати собі та іншим, що людське тіло – це крихка й відкрита оболонка, яка може загинути в будь-яку хвилину. Крім того, я продовжила своє дослідження сприйняття глядачами оголеного жіночого тіла в навколишньому середовищі, оскільки тіло постійно деформується, страждає, старіє, ламається і вмирає від впливу природи. Але, майже непередбачувано, настала війна, яка розставила все на свої місця: «жінку» поневолили та знищили, мистецтво стало сферою вигнання, художників оголосили ворогами суспільства, а саме суспільство впало в ще більшу невизначеність у сірій прикордонній зоні між Сходом та Заходом. Протягом останніх п'яти років моє мистецтво намагається знайти та реалізувати своє місце у глобальному суспільстві, воно шукає ідентичність, вирішує національні та мовні питання, воно знаходиться у постійному пошуку свого дому і весь час допитує себе: «Хто я?». Ця нестабільність та мій постійний пошук певної трансформації безпосередньо відбився на моїй художній практиці».
* на основі тексту з виставки «Від акції до перформативної скульптури: Марія Куліковська» у Щербенко Арт Центрі, 2020.
Латинське метафоричне висловлювання про життя людини як надзвичайно тонкого райдужного мильного міхура, який живе кілька хвилин і вибухає від простого подиху вітру, вперше зустрічається в I столітті до нашої ери в трактаті «Res rusticae» римського письменника та вченого Марка Терентіуса Várro. У XVI столітті Homo bulla популяризується Еразмом Ротердамським і стає афоризмом, займаючи своє місце серед vanitas – натюрмортних картин та жанрових сцен, щоб алегорично розкрити швидкопсувний характер людського буття та швидкоплинність життя. Численні образи дітей та ангелів, що видувають мильні бульбашки, часто перетинаються з іншими символами марноти насолоди та неминучості смерті: засохлі квіти та фрукти як символи старіння; черепи, щоб чітко вказувати на скорботний результат; морські мушлі, як останки морських істот, які раніше були живими; гральні кубики, гральні карти та шахи символізують непередбачуваність, а іноді навіть безглуздість життєвої гри; згасання свічок, розбитих дзеркал, потрісканий посуд або просто порожні келихи, що скло керує крихкістю людської сутності, кинутої похоті до життя.
Мильні скульптури Маші Куліковської продовжують багатовікову традицію ванітів західноєвропейського мистецтва, лише змінюючи ступінь метафоричного наближення. Художниця формує скульптури відповідно до власних форм тіла, щоб перенести розмову людської неміцності із загальнофілософського контексту в особисту сферу автобіографічного проєкту. Три скульптури Куліковської, попри усі елементи минулих століть, демонструють ефемерність буття, зовсім іншого, ніж метафоричне. Скульптури цілеспрямовано розкидані навколо території заводу просто неба, щоб бути посеред природного старіння. Страждаючи від сонця, дощу та інших атмосферних впливів, мильна речовина вимивається з рамки скульптури заліза, остаточно розчиняючись у природі так, як це роблять людські тіла після смерті. Посилаючись на впізнаваний мотив homo bulla, Куліковська модернізувала його, створюючи не уявлення, естетичний контекст якого повинен слугувати абстрактним знаком, а презентацію, динаміка змін якої важливіша за саму форму.
Встановлення трьох мильних скульптур в одній з ізоляційних майстерень – це лише початок проєкту. Ми повинні жити пліч-о-пліч зі скульптурами, чиє минуще життя документує сам процес їх поступового старіння та неминучої несвоєчасної кончини. Зрештою, залишаться лише фотографії – наш ізоляційний сімейний альбом про тих, хто раніше був серед нас.
* Олена Червоник - авторка тексту та кураторка платформи культурних ініціатив «Ізоляція». Літо 2012 року.
Мильні скульптури Маші Куліковської продовжують багатовікову традицію ванітів західноєвропейського мистецтва, лише змінюючи ступінь метафоричного наближення. Художниця формує скульптури відповідно до власних форм тіла, щоб перенести розмову людської неміцності із загальнофілософського контексту в особисту сферу автобіографічного проєкту. Три скульптури Куліковської, попри усі елементи минулих століть, демонструють ефемерність буття, зовсім іншого, ніж метафоричне. Скульптури цілеспрямовано розкидані навколо території заводу просто неба, щоб бути посеред природного старіння. Страждаючи від сонця, дощу та інших атмосферних впливів, мильна речовина вимивається з рамки скульптури заліза, остаточно розчиняючись у природі так, як це роблять людські тіла після смерті. Посилаючись на впізнаваний мотив homo bulla, Куліковська модернізувала його, створюючи не уявлення, естетичний контекст якого повинен слугувати абстрактним знаком, а презентацію, динаміка змін якої важливіша за саму форму.
Встановлення трьох мильних скульптур в одній з ізоляційних майстерень – це лише початок проєкту. Ми повинні жити пліч-о-пліч зі скульптурами, чиє минуще життя документує сам процес їх поступового старіння та неминучої несвоєчасної кончини. Зрештою, залишаться лише фотографії – наш ізоляційний сімейний альбом про тих, хто раніше був серед нас.
* Олена Червоник - авторка тексту та кураторка платформи культурних ініціатив «Ізоляція». Літо 2012 року.
Сподобалась ця сторінка? Поділіться з друзями!